неділя, 14 квітня 2013 р.

Крок до землі

Сьогодні Людмила Миколаївна оголосила, що весь клас йде на екскурсію, знайомитися з професією тракториста. Ми розсміялися, бо згадався віршик Павла Тичини:
Трактор в полі
Дир - дир - дир.
Ми за щастя,
Ми за мир!
Щастя не дуже то й багато – тільки, що технології прогуляємо. І кожен, крім команди «Профі», почав шукати причину, щоб уникнути від походу. Та класний керівник була невблаганна.
Поки дійшли до центру зайнятості, де на нас чекала Тетяна Вікторівна, куратор проекту, то частина уже десь поділася. Та на превелику радість Людмили Миколаївни, таки зійшлися до початку екскурсії всі.
А дорога була далекою, а погода не радувала. Розгулявся вітер – вітрище і мів не тільки пилюгу, а й нас намагався заплутати – завертіти, та ще й сніг зривався. Дорослі хвилювались за наше здоров і благали повдягати шапки або хоча б капюшони, та не дуже то хотілося: нам було не холодно, бо весь час були у русі: бігали, зачіпали один-одного – розважалися . 

Ось уже пройшли автостанцію, вул.Береславська- край Нововоронцовки, звертаємо на Промислову.Тут майже немає помешкань.Назва промовиста. Катя Денисова почула «дир – дри –дир» і звернула до воріт, але керівники зауважують, що це ще не той об'єкт, до якого прямуємо, нам ще далеко. Тетяна Вікторівна пояснює, що вони в центрі довго радилися, куди повести дітвору, адже це повинно бути підприємство, де є що показати. А «Райавтодор» на сьогодні немає великого парку.Так ми пройшли, спостерігаючи спустошеність колись життєрадісної вулиці.
«Молокозавод»- колись процвітав, виробництво у часи перебудови стан нерентабельним і перетворився на один із цехів МП «Таврія».Тут замість молочних продуктів розливали воду.Про цілющі властивості нашої «Нововоронцовської» знали далеко за межами області. Але на сьогодні ні молока, ні води цей завод не виготовляє(«Таврія» збанкрутувала, а жаль, адже це і робочі місця, та йвода корисна).
За ним «Хлібзавод»- одне розвалля .А Нововоронцовські хлібо-булочні і кондитерські вироби були смачні, і за ними приїздили із навколишніх сіл району і сусіди із Дніпропетровської області.
Нещодавно одне із «міцностоячих» організацій, «Автосвіт» також на межі. Раніше, коли нам треба було виїздити на спортивні змагання чи організовувалися екскурсії(а їздили ми в Нікополь,Запоріжжя, і в Умань, і в Миколаїв…), то зверталися за допомогою до Каневського- а цього року вони не мають ліцензії, а замовляти автобус в іншій області( самі розумієте, уже дорожче та ще й з нашими освітянськими бюджетом). 

Невесела екскурсія. І ось уже кінець вулиці, ми таки зупиняємося, бо тут біля самих воріт стоять такі красені. Люди, які знаходились на подвір'ї парку дивились на нас з цікавістю, були здивовані. Чому тут діти, та ще й так багато?Коли дізналися про мету нашого приходу,то з радістю дозволили зайти на територію.




Екскурсоводом зголосився бути Олександр Іванович Пасько



Спочатку він нам розповів про величезний, габаритний,громіздкий, червоний трактор. Але, не зважаючи на розповідь нашого гіда, ми не зводили очей із елегантного красеня – це американський «Case». Нещодавно придбали, не новим, але він виправдовує сподівання. Це чудо техніки, хоча має богатирський вигляд, та на полі виконує всі роботи, не завдаючи шкоди землі. Легкий в експлуатації, бо нашпигований електронікою. Працювати на такій машині – мрія трактористів.





- Олександре Івановичу, а скажіть, щоб працювати з тією технікою, мабуть, треба довго і багато вчитися? 

- О ні, хто хоче, хто любить залізяччя, для того немає межі досконалості. Але, розуміється, зусилля треба прикласти.
Та, звичайно, найбільше нам хотілося не тільки подивитися, але й пощупати. Тільки була дана команда, як Бриж Вікторія метеликом злетіла по східцях. Скільки радості і щастя в очах дівчини і заздрості у хлопців, адже вони не встигли першими. Олександр Іванович пообіцяв, що всі матимуть щастя побувати в кабіні, то й інші не втрачали надії. І як тільки відкрилися дверцята комбайнів,всі миттю пообліплювали техніку «New Holland CSX7080».




А поряд із американським красенем тулився наш маленький, миршавенький ХТЗ підпертий цеглинами.


       

Далі Олександр Іванович знайомив із комбайнами знайомої нам фірми.
Вони на сьгодні прогресивніші від "Джондірів".
І тут уже всім дозволили побувати за штурвалом. Насолоджуючись технікою, ми між іншим випитували у нашого екскурсовода:

- Олександре Івановичу, скажіть, будь-ласка, чи давно ви в цій професії?

-Я не одразу став трактористом.
Спочатку культосвітнє училище. Культура…Грав на баяні, співав на весіллях.
 А потім…Земля кликала до себе.
- То що ви знову сіли за студентську лаву?
- Ні, закінчив курси при ДОСАФ.І з того часу тут.
- Не жалієте?Адже специфіка роботи різна. Тут пил, солярка, сезонність. 
- Та що ви!Це моє. Я люблю свою роботу.
- Олександре Івановичу, а чи багато молоді у вашому колективі?

- Ви, знаєте, сьогодні молодь закохана у світ новітніх технологій.
  Вони сидять за комп'ютерами.
  -А оплата достойна?
 -Вистачає. Узимку скрутніше, коли розпочинаються весняно - польові роботи приходиться.      Коли посівна та збір урожаю, то робочий день від зорі і до зорі. Але взимку, поки готуємо техніку, відпочиваємо, набираємось сил.

Ми щиро подякували Олександру Івановичу за цікаву і змістовну мандрівку технопарком, побажали їх організації здоров'я і процвітання. А наш гід запропонував, коли розпочнуться польові роботи попрацювати трактористами. От було б «кльово».

Після екскурсії ми запитали у хлопців, чи хтось обере цю спеціальність.

На наше здивування, не тільки хлопці, але дехто й з дівчат не проти стати трактористом.

Немає коментарів:

Дописати коментар